Watch Dogs 2 PS4 (російська версія)

Знаєте, чим була гарна Watch Dogs? Сумою вражень. Відеоігри - ультимативна форма мистецтва: тут важлива і картинка, і звук, і співучасть. Насправді не можна щось викинути, щось закрити очі. Можна спробувати, але кінцеве враження буде загальним, всі елементи будуть зливатися та врівноважувати один одного. Ось автомобілі в Watch Dogs були начебто тортурами. Пластикові, але вагою в десяток тонн та з керованістю іграшкової машинки. Але можна було включити вигляд від першої особи, зловити по радіо Funeral Singers і не поспішаючи покататися ретельно відтвореним дощовим Чикаго. Потім з-за хмар виглядало сонце, а по радіо раптом починала грати The Good Life — і все відчуття від водіння було вже зовсім іншим. Його не перебивали і десятки рутинних поїздок, що траплялися пізніше. Тому дрібні деталі дуже важливі. Watch Dogs 2 влаштована так само. Хапаючись за той же приклад, водіння стало помітно кращим, розробникам допомагали люди, відповідальні за Driver: San Francisco, і це відчувається. Але набурчатися все одно можна вдосталь. Тачки хоч і відчуваються непогано, але ведуть себе точнісінько, як у The Crew - між важким позашляховиком і спорткаром різниця колосальна, а ось у рамках одного "класу" різниці вже ніякої: в якій спорткар ні сядь - один чорт. Але яке це має значення, якщо в Watch Dogs 2 можна застрибнути в кабріолет і покататися по Кремнієвій долині під Close Your Eyes, на байку пронестися Оклендом під гуркіт Chesterfield King або влаштувати гонки по бездоріжжю під Forced to Sleep (виходить чиста FlatOut, чест )? Це і є почуття свободи, воно досягається не тільки можливістю піти на всі чотири сторони будь-коли. Музика (так, це дійсно важливо), детально опрацьоване місто, кольори та сама стилістика, дух гри – ось що формує відчуття свободи насамперед. Сан-Франциско та його передмістя - це відбиток реальних місць, на яких затерлися всі нудні квартали і залишилися лише найживіші та найцікавіші місця. Тому місто цікаво вивчати. Просто блукати, дивитися на всі боки, фотографуватися з пам'ятками (для їх пошуку навіть додаток у смартфоні головного героя є) і людьми. Подивіться будь-яке геймплейне відео або запис нашого стриму та побачите, який живий у грі світ. У Watch Dogs 2 чудово покотити на пляж і просто прогулятися піщаним берегом, милуючись заходом сонця. Або вирушити за місто та вдосталь поганяти там мопеді. І це не сайд-квести, гра влаштована так, що цим просто хочеться займатися. Здається, в Ubisoft зрозуміли, як працює GTA Залипнути на таких справах можна на довгий годинник, і справа не тільки в місті. До пропалювання віртуального життя має сама атмосфера гри. Тут немає жодної краплі нуарного тону оригінальної Watch Dogs. Watch Dogs 2 - це сонячна Каліфорнія, безтурботна молодість, дівчата в бікіні та бунтарство. Антураж – сучасне переосмислення епохи MTV, з кислотними графіті, хіп-хопом та поп-панком. Серйозно, з часів Sunset Overdrive жодна гра не заряджала мене такою шаленою енергією і не змушувала почуватися таким молодим (у робочих буднях це почуття легко втрачається). Цим Watch Dogs 2 прекрасна насамперед. Це робить її не просто черговою грою в серії, а значущим об'єктом ігрової культури — я обов'язково повернуся до неї, і не раз. Занурення в атмосферу нескінченного спекотного літа сприяють і герої. У їхніх образах зовсім не хочеться копатися, бо це зліпок нас самих. Маркус (головний герой) та його друг Ренч на чергове небезпечне завдання обговорюють зовсім не деталі операції. Вони заводять суперечку про те, хто крутіший: Хижак або все-таки Чужий. Сперечаються вони так жваво, що так і розбирає свої п'ять копійок вставити. У результаті сходяться на тому, що Хижак крутіший, бо бився зі Шварценеггером, і переходять до обговорення кросовера всесвіту Чужих і Бетмена. І так, жодного пафосу з офіційних артів у образах героїв немає, видихніть. Я вірю цим героям. Для них те, що відбувається - гра, бунт. Їхня спроба зламати систему - чистий води юнацький максималізм, і його легко зрозуміти. Всі ми були такими, а деякі з нас не змінилися досі. З тієї ж причини зовсім не дратують гумор, що пронизує гру, повністю побудований на мемах. У трейлерах це трохи напружувало, виглядало дешевим прийомом для привернення уваги. Насправді все вийшло органічно — герої жартують так само, як і ми, вони живуть у тому ж цифровому просторі. Та й просто дотепних жартів тут вистачає, ось тільки поза контекстом їх переказати важко, а це, між іншим, хороша ознака. Єдине — назви гармат на кшталт дробовика «Пищ-Пищ» все-таки трохи перебір. Може, в оригіналі справа краща? Жоден елемент Watch Dogs 2 не можна сприймати всерйоз. Особливо це стосується історії. Гра показує хакерів такими, як вони хочуть виглядати, ні грама реалізму тут немає, і це правильний підхід. Адже що цікавіше: сидіти три доби в напівтемряві в підвалі за комп'ютером, намагаючись хакнути сайт зловісної корпорації, або проникнути на гігантську баржу і вкрасти звідти гігантський сервер. полетівши з ним на не менш гігантському квадрокоптері? Герої відриваються, п'ють пиво, а хакається якось само. Ну який хакер про таке не мріє? Безтурботним духом наповнений взагалі весь сюжет. Сильно цікавої історії чи якихось раптових поворотів не чекайте, гра не про це. Натомість, руйнуючи плани корпорації Blum щодо впровадження в маси системи ctOS 2.0 (це, якщо що, та сама програма, яка контролює всю міську інфраструктуру і шпигує за жителями), ми ганьбитимемо гендиректорів, псуватимемо приватну власність, вивалюватимемо на публіку брудні секрети політиків і взагалі активно займатися сміховинним членоушкодженням. Все це страшенно стильно подано і зрежисовано, а кожна «справа» закінчується роликом від DedSec, де хакери розповідають, хто і як завинив і як був за це покараний. Стилізація така, що кожного відео чекаєш, як свята, зовсім як фоловери DedSec. Але на тлі всього цього роздовбання рідкісні драматичні моменти дійсно чіпляють за душу, до героїв прив'язуєшся і відбувається це швидко. Але саме проходячи історію, можна серйозно поламати свої відчуття від гри. Майже кожне завдання — це проникнення на закритий об'єкт, що ретельно охороняється: склади, офіси корпорацій, штаб-квартира ФБР, — де ми тільки не побуваємо. Так ось, найгірше, що можна зробити, виконуючи ці завдання - почати грати у Watch Dogs 2 як у шутер. І справа зовсім не в тупих ворогах і болісно нудних перестрілках рівня якоїсь Inversion. Просто за такого проходження в голові зароджується неприємний дисонанс. Ейден Пірс у першій частині був не тільки хакером, а й холоднокровним виконавцем куди брудніших завдань. Він зламував сітки та стріляв людям в обличчя – це було обґрунтовано сеттингом та сюжетом. Маркус не такий. Він - звичайнісінький хлопець у постпідлітковому періоді, що любить випити пива, повеселитися і подивитися бойовики з 80-х. Коли він вистачає гранатомет і починає вбивати поліцейських, зачіпаючи заодно і мирних жителів гра розвалюється. Її вже неможливо сприймати легко, у голові щось починає дзижчати: так не повинно бути, це неправильно. Озброїться шоковим пістолетом, джампером (двоколісний стрибаючий дрон) та квадрокоптером. Провертайте операції тихо, зламуйте камери спостереження, залітайте і заїжджайте дронами в найзатишніші куточки, відволікайте ворогів пастками, використовуйте доступний простір. Ось тоді ви відчуєте гру. Тоді ви відчуєте себе одночасно і хакером, і «газонокосильником», що злився із системою. Про це була перша Watch Dogs, саме цей елемент перекривав будь-які вади гри. Друга частина всі ці ідеї лише примножує та розвиває. До того ж так ви точно не почнете позіхати - будь-яке завдання можна виконати десятками способів, а простір для стелс-експериментів тут хоч і не такий значний, як у недавній Dishonored 2, але дозволяє пройти і сюжет, і всі побочки, не нудьгувавши ні на хвилину. Знущатися з противників теж буває весело, це варто визнати, а нові доповнення в механіці, начебто можливості вдарити охоронця струмом за допомогою його ж смартфона або нацькувати на нього поліцію, тільки сприяють веселостям. Побічні завдання – тема взагалі окрема. Неймовірно, але до Ubisoft, здається, нарешті дійшло, що проходити однакові місії десятки годин – нудно. Watch Dogs 2 постійно підкидає щось цікаве, і навіть звичні рутинні речі підносить із фантазією. Найкращий приклад – місії таксиста. Відвези клієнта з пункту А до пункту Б, щоб підзаробити трохи готівки — класика ігор у відкритому світі з машинками. Але тут усе негаразд. Запити у клієнтів дуже несподівані: наздожени літаючий дрон, знайди на вулицях міста робота, що втік, пострибай з трамплінів для шоу на YouTube. Якось мене взагалі заманили в пастку, і довелося відстрілюватися від натовпу грабіжників. Або інша класична розвага – гоночні місії. У Watch Dogs 2 можна ганятися на електрокартах, брати участь у гонках квадрокоптерів, спробувати свої сили у мотокросі або в вітрильній регаті. Скрізь своя механіка (навчитися ловити вітер у морі ох як не просто) та детальні, справді цікаві та мальовничі маршрути. Чого вже там, Типове доручення «намалюй стільки графіті» і то перетворюється на тур найвищими точками міста з мальовничими краєвидами і закінчується грандіозним сходженням на вершину мосту Золоті ворота. При цьому завдання залізти на кожен дах – справжня головоломка. Що треба зламати? Де дістати навантажувач? І ось так у Watch Dogs 2 буквально з кожним елементом. Зрозуміло, Маркус, як і Ейден Пірс, уміє зламувати міські комунікації, моментально переналаштовувати світлофори на вулицях та влаштовувати у місті повний блекаут. Та й зламати будь-якого перехожого, дізнавшись про нього щось кумедне або відправивши йому підроблене СМС нібито від розгніваної мами, теж можна. Загалом, кажучи сухо - все, за що можна було любити першу частину, залишилося і в продовженні, а основні ідеї серії отримали гідний розвиток. Але любити гру ви будете не за це. Watch Dogs 2 закохує в себе бунтарським духом та яскравими фарбами. Живим світом, почуттям свободи та безкінечного безтурботного літа. Першу частину гравці розтоптали, намагаючись порівнювати її з GTA, а друга це порівняння з перевагою витримує.